зарадити

Приклад 1:
— на Лесі природа з якихось особливих міркувань, не збагненних смертним, котрі й так пхають пальці куди треба й куди не треба, порушуючи вищу гармонію, на мить защикнула клітинотворчий доплив материної любови, — що, зрештою, Леся, як значно пізніше Пилип і сам не раз пересвідчувався, ніколи не брала матері за зле, — і цієї секундної порожнечі згодом ніщо вже не могло заповнити, хоча бабця, Марта, а особливо Харитя, душею чуючи, яку кривду заподіяно середущій сестрі, намагалися, кожна на свій лад, цьому зарадити, — тримаючи руку над дорогою їм істотою, щоб бодай трохи надолужити змалечку випадково недоданої материнської теплоти, недобір якої перегодя зміїними кублами виповнює людське єство, — Леся й жагуча! таж Леся, байдуже, що красуня, — гірше, ніж мішок з картоплею, де поставити, там і стоятиме, недарма Марта використовує Лесю, — хоча вона її справді любить, одне одному не заважає, — як піддослідного крілика для всіх її найвідважніших креацій, бож Леся ані не самозакохана, — трохи самозакоханости їй далебі не завадило б!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
— ще якби вона завелася дітьми, яких вона довго мріяла народити, а то старший від неї на десять років Михась був її і чоловіком, і єдиною дитиною, котрій на старощах вона, Мирося, робилася дедалі обтяжливішою й непотрібнішою, дарма що вона роками дурила себе, ніби це їй лише здається від надмірного перечулення, притаманного людям похилого віку, однак коли нарешті вона побачила все навколо таким, як воно було, вона збагнула, що її дні полічені, і все й сталося так, як воно й мало статися), до неї прикинувся пістряк, що й виповнив зяючу порожнечу в душі, про яку він, Терентій, уперше почув (вражений і розчавлений думкою, що тут пізно щось зарадити, хоч він і намагався, — попри невідчіпне усвідомлення, що він, Терентій, нікудишній душпастир, оскільки, не виключене, завдяки власним немощам і недостатньому духовному гартові, він завжди чув себе по боці вже й так гірко покараних долею грішників, які змушували кривавитися його серце і яких йому завжди було невимовно шкода, і тому, звісно, він. Терентій, і не знаходив у собі подостатком пороху, аби зайвий раз жахнути їх геєнною вогняною, на котру вони самі себе затято прирікали, нехтуючи докучливим нагадуванням, що, не виключене, декого й поставило б на рятівні рейки, тільки, звісно, у випадку Миросі цеані трохи не подіяло б, хоч він, Терентій, і намагався до останнього її віддиху всіляко розрадити самотню жінку чи то жартом, чи відповідною новиною, а чи євангельською притчею, пропонуючи, коли пістряк уже наглухо прил юту вав Миросю до ліжка, почитати їй уривки з Біблії, що однак Мирося щоразу відхиляла, мовляв, нехай він, Терентій, їй дарує цей, ще один зайвий гріх у її пропащому житті, але вона, Мирося, ніколи не любила Біблії, надто там багато жорстокостей і нетерпимости, яких і так подостатком навкруги, і тому нехай він, Терентій, і не пробує переконувати II, Миросю, в протилежному, чого, самозрозуміла річ, він, Терентій, і не зважувався чинити, може, ще й тому, що Мирося, попри II зовнішню різкість, що, здавалося, ладна приневолити й саме Провидіння змінити первісне рішення, різкість, котрої йому, Терентієві, все життя бракувало, завжди нагадувала його власну долю, ймовірно, тому, що Мирося, як і він, Терентій, внаслідок нездоланного егоїзму, сліпоти й людської недосконалости, ніколи не спромоглася примиритися з відмовою від власних дітей, про що він, Терентій, ніби йому розтяли душу, бож Мирося лише вголос висловила те, на що він, Терентій, хворів, уперше почув від Миросі в китайському ресторані) того вечора, коли Мирося усіх їх запросила на спільну вечерю, дарма що на Миросину розпачливу заувагу, — справді, крик волаючого в пустелі!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Ледi й джентльмени, я вже бачу той знуджений вираз, що малюється на ваших обличчях, ви вже проставили подумки дiагноз, severe psychological problems з обох сторiн — нацiонал‑мазохiстка (хоча з таким дiагнозом ви, напевно, не знайомi…) й аутичний маньяк (тут простiше, бо, крiм суто комунiкативних нега‑раздiв, неконтактностi отої, чи як воно там зветься, можна б випiмнути й дрiбнiшi, клiнiчно промовистiшi симптоми — примiром, його повну неспроможнiсть бодай на мить вдержати в головi телефонний номер перш нiж записати, i особливо характерне, дивно курлапе письмо — несподiванi пропуски лiтер, а то враз посеред речення слово з великої, або заблукале з сусiднiх абеток “э” чи “j”, мовби на те, щоб рядок краще тулився графiчно, — нехорошi речi, тривожнi, а коли ще згадати отi його пiдозрiлi мiгренi, од яких, хваливсь, непри‑томнiв бувало, то й геть кепська картина складається), — що ж тут заперечиш, це гарне, похапне слiвце, — problems, воно означує i математичну задачку, i рак грудей, i втрату любовi, в кожному випадку десь завше iснує хтось, спроможний зарадити, професор, лiкар, психоаналiтик, — якщо, звичайно, маєте чим заплатити, а якщо не маєте, то вже якось поувихайтеся, нашкребiть по засiках борошенця, нiчого не вдiєш, життя — штука коштовна: оно Розi, Маркова дружина, сьомий рiк поспiль вчащає до психоаналiтика, два сеанси на тиждень, чого сердега Марк, кроткий гладкий школяр побiльшеного формату, не бувши навiть повним професором, оплатити, звiсно, негоден, так що вiд часу до часу, кiлькамiсячними нападами, Розi — сорокарiчна дiвчинка, дорослої дочки, i така ж маленька, худенька, як горобчик (крутозадий горобчик iз вiдьмацьки зрослими на перенiссi бровами), незмiнно чи то перестуджена, чи перегрiта на сонцi, чи принаймнi перевтомлена (рука на чолi, як у колгоспної жницi, зiбгана мокра грудочка “Клiнексу” коло носа), змушена пiдшукувати собi якусь працю, i знаходить, i щось там робить мiсяць, i два, або навiть три, — i все на те, аби змогу й далi двiчi на тиждень лягати на ту саму канапку й оповiдати комусь, хто її слухає, яка вона нещаслива, — на шостий рiк вони з Марком перестали трахатися, i це очевидне зрушення: тепер обоє скрегочуть зубами од абстиненцiї, сварки спалахують з голодним трiском, як добре пiдсушений хмиз, на кожний словесний доторк, i, схоже, доведеться збiльшити число сеансiв: problems є problems, i суспiльство велить їх розв’язувати, згiдно з чотирма арифметичними дiями: дано А, дано B, їх можна додавати, множити, дiлити, переставляти мiсцями, i все то в надiї добути якусь третю величину, всепоглинаюче заняття! — десь у кiнцi задачника мiститься вiдповiдь, набрана петитом, маймо терпець, коли‑небудь нам її покажуть.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”