забуття

Приклад 1:
Коли б могла я тільки захотіти її забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття. В лісі чується шелест людської ходи.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
За тими радикально несхожими роботами, хоч здоров’я Лаговського й руйнувалося і він значно схуд і зблід, — та набирався потроху він забуття про свою сирітливість, бо — чи оті субтильні математичні тонкощі, чи гуманіст Валля, чи очевидне загострішання української національної самосвідомості під ті саме часи, коли російська реакція найтяжче лютувала і найгірше силувалася здушити всякий не великоруський дух, — все то були інтереси не суб’єктивні його, не вузько особисті, а ширші, якими можна було зацікавити свій розум і затушковувати та й замазувати болючу душевну згадку про своє недавнє власне щастя, що тепер випурхнуло геть. IV Особливо остання праця була зацікавила й розважила Лаговського й навела його на низку ще інших ідей і настроїв — оті студії над українським громадянським життям архіреакційної епохи Олександра
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
Я буду вiчно жити! Я в серцi маю те, що не вмирає. М а р и щ е Почiм ти знаєш те? По тiм, що муку свою люблю i їй даю життя. Коли б могла я тiльки захотiти її забути, я пiшла б з тобою, але нiяка сила в цiлiм свiтi не дасть менi бажання забуття. В лiсi чується шелест людської ходи. Ось той iде, що дав менi ту муку! Зникай, Маро! Iде моя надiя! “Той, що в скалi сидить” вiдступається в темнi хащi i там притаюється. З лiсу виходить . йде назустрiч Лукашевi.
— Українка Леся, “Лісова пісня”