забути

Приклад 1:
Коли б могла я тільки захотіти її забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття. В лісі чується шелест людської ходи.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
211 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ чи що — замість пострілу — ах яке повітря — кайфую від пейзажів — убивця був естет — що там з нашим футляриком га — ось він футлярик зовсім легенький — ось так ми її голубоньку — лебідоньку — а як по-українськи глушітєль — заглушник чи що — а як по-польськи срака — теж гарно — насадив — туше туше туше харно — щас как пальньом — ага тут закріпимо триніг — і гавтоматично — якщо твоя мама курва — як там Венеція через приціл — взять єйо на мушку — так здається випливають — одинадцята тридцять дев’ять з точністю до міліметра — не забути потім про рукавиці — кінці у воду як казав один веселий венецієць — а як ця штука по-їхньому — fucicare — ні не так якось — fucilare бо рушниця fucile — рушниця чи Гвинтівка — Гвинтівка чи рушниця — яка різниця — по-нашому фузея та й вже — або пушка — так обігнули мисик — перший кораблик другий кораблик — прямим курсом на цей — Канале ді Сан Джорджо так здається — випливають випливають — Стєнькі Разіна челни — пливіть лебедики — пливіть — що там писало набрати повітря чи що — до війська треба було йти — а не шлангувати по кав’ярнях — єслі ти мущіна — а єслі нє то шо — то в чоло — холера оце техніка — чи то оптика — мне відно всьо ти так і знай — оптика для синоптика — перший кораблик не чіпаємо він хороший — пливи пливи кораблику — по золотому яблуку — по яблуку по яблучку — поставлю тобі табличку — повна шизофренія — непогано пливуть — з шампанським на нижній палубі — чи як там ця штука називається може й не палуба — була палуба стане пагуба — палиться під захід сонця неба палуба — Геній і злодєйство — власну біографію власними руками — перший кораблик пропускаємо а другий кораблик весело вітаємо — ну що — де наш дарагой — хоч би в трюмі сидів не висовувався — якби знав — якби чоловік знав де впаде казав один гавичький ґімназ’яльний професор небіжчик — обана — він і ніхто інший — він — двух мнєній бить нє — ну й рєпа — обикновений бандіт — цікаво а поховають же на Байковому — повезуть рефрижиратором — прострелену тушу — а це в нас хто — а це в нас «кевін костнер» — особистий «кевін» — амбал як має бути — ну амбал де твоя інтуїція — за що тобі бабки — ну добре — мама я снайпера люблю — молітеся помолитесь — десять — дев’ять — вісім — сім — ПЕРВЕРЗІЯ 212 шість — п’ять — три — яких там три — чотири — аж тепер три — два — їден — амінь — ось так — відстрілявся — а ви — ви думали що я — ну й ну — то ви думали про мене що я — що я вистрелю — то ви мудачня та й вже — як ця штука знімається — відкручується чи що — ага ясно — так помахав би-м йому рукою — тафай тафай — пливи гівно пливи — я не вбиваю — я нікого не вбиваю бо сам душу маю — і до побачення (23) З Я щасливий знову бачити перед собою ваші уважні лиця. Мені залишається продовжити і закінчити.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
), — а пам’ять про втрачену божисту яснiсть дра‑ажнить, ой дражнить, раз у раз проблимуючи заманкою, та ба, тiльки‑но пiдступаємося ближче, гульк — а при входi нас вже пiдстерiгає, потираючи лапи, Той, хто хотiв бути автором, — йому кортить туди, вклинитись i заволодiти, а самому йому слабо, iно на нашому карку, на карку допущених вiн i годен туди в’їхати, i стокрот безпечнiше для нас — нiкуди не сунутися, забути за всякий допуск та грабатися собi чемненько в фiшках, витворюючи з них новi й новi безпотрiбнi комбiнацiї, — вишиковуючи в ряд бляшанки з‑пiд супу “Кемпбелл”, виставляючи на б’єннале гумовi стiльцi, повзуванi в жiночi черевички, видуваючи на сторiнки часописiв ряснi розсипи повiтряних бульбашок — однакових зневагомлених слiв, часом виходить потiшно, кiлометри текстiв (еге ж, уже не вiршiв — текстiв) про першу поїздку на вело‑сипедi, про перше мiсячне а чи й геть нi про що, — нiчого, interesting, гелгоче, киваючи головами, гусяче стадо критикiв, унiверситетських професорiв, док‑торiв лiтератури, перепрошую, якщо образила когось iз присутнiх, — кажуть, якщо посадити три мавпи за друкарськими машинками, то в вiчностi вони мають шанси виклацати “Гамлета”, ледi й джентльмени, вiд‑крию вам страшну таємницю: мистецтво в нашому сто‑лiттi також потихеньку сходить на пси — тому що боїться. Тiльки любов боронить вiд страху, тiльки вона єдина здатна нас ослонити, i якщо ми не несемо її в собi, тодi… Тодi… (Я направду не знаю, що тодi, я не знаю, що буде далi з тим чоловiком, якi ще руйнування спричинить чорний смерч, в осердi котрого мотлошить його зцiплену кремiнним стиском фосфорично‑блiду фiгурку, — “чортяче весiлля” на курних осiннiх дорогах, казала менi малiй бабуся: побачиш — оступися, сама вона ще знала кинути в вихра ножем навхрест, i на ножi показувалася кров, а ми тепер спромагаємося хiба засвинячити кухонним рiзаком у коханого мужчину, — жест воно нiби той самий — жест‑копiя, жест‑iмiтацiя, рефлекс родової пам’ятi з убитим всерединi смислом, — жест, яким, замiсть вiдгородитися, тручаєш себе з розмаху в самий вир “чортячого весiлля”).
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”