забинтований

Приклад 1:
Невольнича муза ~208 хто не докохав ілюзій недописав на воді недоцілив ворога 6 вся ти вміщаєшся у траурній рамці як у свічаді ось очі вагітні двійнятами сонць незбагненний молодик усміху сяють уповні перса руки опечалені тисячолітнім жестом священне калинове лоно вся ти разом з піснею про дерево життя з левадами солом’яного дажбога з босим табуном ясиру по сталевих спіралях естакад з душею в дорозі до поколінь під терплячими стопами ніженькидвседержителі вовтузиться ще теплий клубок землі забинтований у бетон втомлений болем гори розпукою тріщини рубцем рудого русла дурманом смогу Дванадцята сумна книжка 209~віки старіють опірюється стріла вмирає вмочений в їдь наконечник знайдено цілюще зілля заворожено кров але до пори глечик холодна злість урану згірдливо зносить траву і мурах побіч себе загледівшись у траурне обрамлення як у свічадо пам’ятай про це завжди в зіянні цівки ти молода ціль 7 сопух липневих лопухів виколисує на листкові Боже дитя грому живиця землі закорковує вузлуваті вени дерев у трясовині крон в’язне важкий вітер навіки кануло птаство І. Калинець. Невольнича муза ~210 аванпости хмар знаходять мене єдиного під сонцем передчуття живить вогнистими тільцями жили вдаряє з темних нір пам’яті прадух опришківських зворів в дорозі до червоного півня ослизає каміння заноситься на бунт в очах на замашистий зигзаг посміху тужавіє перун п’ястука тільки миротворча твоя далекість враз відхлинула люта кров згасаю легенькими сльозами отак завжди опустошаєш мене приречуєш на безцільність соромно дивитися в очі паперу відчиняти Кобзар лячно моя дзвенислава тихне Дванадцята сумна книжка 211~ÎÄÍÈÌ ÏÎÄÈÕÎÌ О,нежурисязатіло.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”