дуліби

Приклад 1:
Що дає тоді тон місту, так це численні артілі робочих мулярів та теслярів з Вятки та з інших губерній: оті «вятичі, та радимичі, та деревляни, та дуліби» — як жартом кажуть на них московські інтелігенти. Та од їхнього гуркоту і гуків кожен, звичайно, радніший на літо втекти і не поспішає вернутися до міста перед часом.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 2:
Говорити, що колись давніше, ще перед тим, дуліби жили на Богу чи на верхів’ях Богу і Бугу, значить ставити зовсім довільну, на нічім не оперту гіпотезу. Ні ми, ні «Повість» нічого не знає про якусь таку міграцію дулібів, а мушу сказати, що всякі такі пересування племен, не виставлених на натиск кочових орд безпосередньо, в часі, коли слов’янське розселення уже уставилося (VIII — X вв.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”