1. Власна назва персонажа з українського фольклору, зокрема колядок, де Дзусь (або Дзюсь) — це часто ім’я веселого, жвавого, іноді пустотливого персонажа, який приносить радість і сміх.
2. Вигук, що імітує звук швидкого руху, свисту, легкого дотику або щипка, часто використовується в усній мові для експресивного позначення миттєвої дії («дзусь — і пролетів», «дзусь його за вухо»).
3. Розмовне позначення чогось дуже маленького, крихітного, незначного (за розміром або кількістю), іноді з відтінком зневаги або жарту («отой дзусь на тарілці»).
4. У певних регіонах — розмовне звертання або прізвисько до дитини, звичайно маленької або жвавої.