дівчисько

Приклад 1:
Зрештою, якби Дорощук нараяв її батькам, тобто не батькам, а батькові, бо , скільки вона, Діяна, пам’ятала, — тільки роками пізніше збагнувши, що коштувала та стриманість її матері, людині обов’язків, не так накинених ззовні, як виснуваних з унутрішньої потреби до впорядкованости, далеко не пересічної, хоча нічим особливим і не виявленої в житті, особистости з гострим аналітичним, і тому не завжди привабливим, розумом і пристрасною вдачею, несумісною з горішньою надбудовою, — ставилася до Олекси Дорощука холодно-ввічливо і не завжди схвально, ймовірно, як це вже далеко пізніше висновувала для себе вона, Діяна, відчуваючи до Олекси, цієї зовнішньо дорослої, винятково привабливої і небезпечної дитини, нездоланний гін і розуміючи водночас цілковиту безперспективність цього прив’язання, бож Олекса ніколи не став би її партнером, а , попри свою молодість, була дорослою, — якби Дорощук підказав батькові послати її, єдину дочку, до китайської школи, вона, Діяна, вже тому, що до цього спричинився Дорощук, відвідувала б ту школу з не меншою пильністю, ніж французьку, тим більше, що навчання їй, Діяні, легко давалося, внаслідок чого батько, — а матері вже не було, щоб утримати, — й не перечив, коли вона, Діяна, зажадала податися на студії до Европи, зокрема до Парижу, звідки вона, — частково тому, що її одвічно тягло впорядковувати, а не ширити навколо себе хаос, риса, яку вона успадкувала від матері, а її, Діянини, тодішні знайомі ше й затялися навертати її, наївне дівчисько (а втім, хіба в кожному не прокидається гін мисливця, коли він бачить наполохане звірятко? — та й кому спало б на думку, що наївне дівчисько, яким вона, Діяна, й справді була, крім того ще й упертий, старий віслюк, що завдяки своїй упертості, — спадкові дикунської крови, як це врешті-решт дійшли висновку зневірені навертальники, — простує власною стежкою, не бажаючи навертатися, хочби й скільки спокушали його сирени?)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”