діамагнетик

1. Речовина, яка намагнічується протилежно до напрямку зовнішнього магнітного поля, тобто має від’ємну магнітну сприйнятливість, і виштовхується з неоднорідного магнітного поля.

2. Матеріал, атоми або молекули якого не мають власного постійного магнітного моменту, а намагніченість виникає внаслідок зміни руху електронів під дією зовнішнього поля (ефект Ленца).

Приклади:

Приклад 1:
Коли внести діамагнетик у зовнішнє магнітне поле, у кожному його атомі інд у- кується магнітний момент maP  ′ , який н а- прямлений протилежно до вектора B  маг- нітної індукції поля. В межах малого об’єму V ізотропного діамагнетика вект о- ри maP  ′ всіх N атомів (молекул) однакові.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Тому в неоднорідном у магнітному полі діамагнетик виштовхується в область слаб- шого поля і встановлюється так, щоб його вісь була перпендикулярна до вектора м а- гнітної індукції B  поля. Якщо векторна сума орбітальних магнітних моментів усіх електронів ат о- ма або молекули не дорівнює нулю, то атом загалом має деякий магнітний м о- мент maP  .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Для опису поля внB  , що створюєть- ся молекулярними струмами, розглянемо однорідний ізотропний діамагнетик у в игляді колового циліндра пере- різом S і довжиною l, який внесений у однор і- дне зо внішнє магнітне поле з індукцією 0B  (рис.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”