дячок

1. Церковний службовець у православній та греко-католицькій церкві, який допомагає священнику під час богослужіння, часто читає та співає на клиросі; псаломщик.

2. У народній традиції — особа, яка виконувала різні обов’язки при церкві (дзиґар, школяр, світличник тощо), часто асоціюється з невеликим зростом або комічним персонажем фольклору.

3. Переносно — про людину, яка сліпо та ретельно виконує чиїсь доручення або вкази, часто з відтінком несхвалення.

Приклади:

Приклад 1:
Я не оглядалася назад i вже не бачила (це вiзниця менi говорив), як мама випроводжала мене бiлою хустиною, i не бачила (це теж вiзниця говорив менi), як повз нас пройшов наш маленький дячок i здивовано подивився на мене. — Кукурiку, — стояло менi в ушах, але коник бiг жваво, i жваво курiла дорога.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”

Приклад 2:
Навколо мовчазно, i лише цвiркун, як дячок над мертвим, одбиває речитативом. Тодi я пiдходжу до вiкна й бачу: на темно-синьому фонi бездонного неба, над порожнiм майданом, над козацькою церквою, що одиноко стоїть на краю оселi, в повiтряних просторах маячить велетенський чорний силует.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”

Приклад 3:
В цей час дячок Нечипiр, обгорнувшись добре свiжими снопами, дививсь у невеличку дiрку на село. З Гордiєвої клунi, де лежав вiн iз Кажаном.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”