дяк

Приклад 1:
Крізь сито дощ весінній цідить, і дяк запалює свічки. Та їхать ми ще не готові, й баси нам нетерпляче тнуть.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”

Приклад 2:
По­ла­го­див­ши ве­че­рю, во­на вже бiльш i не вхо­ди­ла: са­мi па­ни­чi по­ве­че­ря­ли, i, до­кiн­чив­ши глек з тер­нiв­кою, пан хо­рун­жен­ко хо­тiв вже iти спа­ти, аж ось наш Забрьоха поп­лям­кав, ви­каш­ляв­ся, поц­мо­кав, по­тер уси та й став ту ра­цею ка­за­ти, що йо­му дяк ском­по­ну­вав вже дав­ненько для та­ко­го слу­чаю; от i ка­же: – Ось пос­лу­хай­те, па­ни­чу Йо­си­по­ви­чу, що я вам ска­жу: не­со­роз­мiр­но суть чо­ло­вi­чест­ву єди­ноп­ре­би­ва­нiє i в до­му, i в гос­по­дарст­вi. Вся­коє ди­ха­нiє ша­нується у двой­ст­вi: єди­но чо­ло­вi­ко­вi на пот­ре­бу – по­яти жо­ну i iмi­ти ча­да.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Се то йо­му дяк та­ке спи­сав, як вiн бу­ло ду­мав за­ли­ця­ти­ся до про­то­по­пiв­ни з Чер­нi­го­ва, i Забрьоха до­чи­тав до са­мо­го кiн­ця так, як бу­ло тог­дi на­пам’ять вит­вер­див, та як зга­дав, що хо­рун­жiв­на не Ка­те­ри­на, а Оле­на, i не пре­ве­леб­на, а так – пан­ноч­ка, от то­го-то й за­мовк, та нi ту­ди нi сю­ди. Хо­рун­жен­ко зов­сiм бу­ло дрi­мав, а на сю ра­цiю прис­лу­хавсь-прис­лу­хавсь та й ка­же: – Що-бо ви, па­не сот­ни­ку, от­се го­во­ри­те?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”