Приклад 1:
Допуск до плану за нами ще зберiгаєть‑ся, — iндивiдуальний допуск, бо вiд самого плану лю‑дство за останнi кiлька столiть сягнистою ступою вiдко‑чується все далi й далi (чи не з доби Вiдродження почавши, з того Мiрандолиного зухвалого: “Чоловiче!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 2:
), — а пам’ять про втрачену божисту яснiсть дра‑ажнить, ой дражнить, раз у раз проблимуючи заманкою, та ба, тiльки‑но пiдступаємося ближче, гульк — а при входi нас вже пiдстерiгає, потираючи лапи, Той, хто хотiв бути автором, — йому кортить туди, вклинитись i заволодiти, а самому йому слабо, iно на нашому карку, на карку допущених вiн i годен туди в’їхати, i стокрот безпечнiше для нас — нiкуди не сунутися, забути за всякий допуск та грабатися собi чемненько в фiшках, витворюючи з них новi й новi безпотрiбнi комбiнацiї, — вишиковуючи в ряд бляшанки з‑пiд супу “Кемпбелл”, виставляючи на б’єннале гумовi стiльцi, повзуванi в жiночi черевички, видуваючи на сторiнки часописiв ряснi розсипи повiтряних бульбашок — однакових зневагомлених слiв, часом виходить потiшно, кiлометри текстiв (еге ж, уже не вiршiв — текстiв) про першу поїздку на вело‑сипедi, про перше мiсячне а чи й геть нi про що, — нiчого, interesting, гелгоче, киваючи головами, гусяче стадо критикiв, унiверситетських професорiв, док‑торiв лiтератури, перепрошую, якщо образила когось iз присутнiх, — кажуть, якщо посадити три мавпи за друкарськими машинками, то в вiчностi вони мають шанси виклацати “Гамлета”, ледi й джентльмени, вiд‑крию вам страшну таємницю: мистецтво в нашому сто‑лiттi також потихеньку сходить на пси — тому що боїться. Тiльки любов боронить вiд страху, тiльки вона єдина здатна нас ослонити, i якщо ми не несемо її в собi, тодi… Тодi… (Я направду не знаю, що тодi, я не знаю, що буде далi з тим чоловiком, якi ще руйнування спричинить чорний смерч, в осердi котрого мотлошить його зцiплену кремiнним стиском фосфорично‑блiду фiгурку, — “чортяче весiлля” на курних осiннiх дорогах, казала менi малiй бабуся: побачиш — оступися, сама вона ще знала кинути в вихра ножем навхрест, i на ножi показувалася кров, а ми тепер спромагаємося хiба засвинячити кухонним рiзаком у коханого мужчину, — жест воно нiби той самий — жест‑копiя, жест‑iмiтацiя, рефлекс родової пам’ятi з убитим всерединi смислом, — жест, яким, замiсть вiдгородитися, тручаєш себе з розмаху в самий вир “чортячого весiлля”).
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Для припусків установлюється допуск на розмір, який являє собою різницю між найбільшим і найменшим його значенням. Значен- ня припусків та допусків визначають операційні та проміжні розміри.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
