1. (у логіці та математиці) Властивість двох елементів, понять або множин, які взаємно доповнюють одне одного до цілого; взаємна доповнюваність.
2. (у біохімії та молекулярній біології) Властивість нуклеотидних послідовностей ДНК або РНК утворювати стійкі комплементарні зв’язки між азотистими основами (аденін з тиміном або урацилом, гуанін з цитозином), що є основою реплікації, транскрипції та інших ключових біологічних процесів.
3. (у лінгвістиці) Синтаксичний зв’язок, при якому один компонент виражає об’єкт, на який спрямована дія, або інше відношення, що уточнює значення головного слова (дієслова, прикметника, іменника); відношення між доповненням та іншими членами речення.
4. (загальне) Взаємозв’язок, при якому одне явище, поняття або об’єкт служить природним і необхідним доповненням до іншого, утворюючи з ним завершену цілісність.