дон

1. Велика річка на півдні Європейської частини Росії, що впадає в Азовське море.

2. Почесний титул дворян в Іспанії, який ставиться перед іменем (наприклад, дон Кіхот).

3. Уживається як звертання або форма ввічливого називання старшого чоловіка в італійській мові (відповідає українським “пан”, “доньо”).

Приклади:

Приклад 1:
Такий собі Дон Кіхот — у високому світлому розумінні абсолютної внутрішньої безкомпромісности, вірности — не на словах, а на ділі — ідеалам добра, справедливости, гідности, моральним цінностям людини у, так би мовити, «чистому» вигляді — без застережень, без дипломатії, без вигоди. А це все на вагу золота в наш час, коли відчувається загрозливий дефіцит такого «чистого» добра й благородства, без чого людство починає астматично задихатися… Був постійним і переконаним антагоністом ситих, круглих і самозаспокоєних.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Франческо МАЛІП’ЄРО («Орфеїда», «Ґольдо- ніяна», «Венеційська містерія»), Ґеорґа Фрідріха ГЕНДЕЛЯ («Акід і Галятея», «Рінальдо»), Христофора Віллібальда ҐЛЮКА («Деметрій», «Орфей і Еврідіка»), Вольфґанґа Амадея МОЦАРТА («Дон Джованні», «Cosi fan tutte»), Ігоря СТРАВИНСЬКОГО («Орфей») і… кілька тактів з Ріхарда ВАҐНЕРА! Режисер-постановник — Метью КУЛІКОФФ (Лос-Анджелес — Париж — Мельбурн) Оркестр, хор і балет венеційського театру «Ля Феніче».
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
Пла­мень м’е раж­ди­жаєть i не отi­ду, дон­де­же не со­во­куп­лю­ся з лi­по­об­раз­ною, пре­ве­леб­нi­шою Кат… – Та й за­мовк. Се то йо­му дяк та­ке спи­сав, як вiн бу­ло ду­мав за­ли­ця­ти­ся до про­то­по­пiв­ни з Чер­нi­го­ва, i Забрьоха до­чи­тав до са­мо­го кiн­ця так, як бу­ло тог­дi на­пам’ять вит­вер­див, та як зга­дав, що хо­рун­жiв­на не Ка­те­ри­на, а Оле­на, i не пре­ве­леб­на, а так – пан­ноч­ка, от то­го-то й за­мовк, та нi ту­ди нi сю­ди.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”