1. Якість вимови звуків, слів і фраз, що характеризує чіткість, розбірливість і правильність артикуляції під час мовлення.
2. Сукупність особливостей вимови, характерних для певної людини, мовця або виконавця.
дикція
Буква
Приклади:
Приклад 1:
Ада лаялася відразу кількома мовами, бо забула в готелі мапу, інакше ми не мордувалися б тут із цими невиспаними алкоголіками та комісованими повіями, від яких нічого не дізнаєшся, от тільки чи паскудна дикція, чи діялектизми, чи щось інше, чи все разом цьому причиною — невідомо. У кінці тиради виникало маґічне слово-запитання «capito?» 1, і ми, так нічого й не додувши, обламувались, кивали головами і казали «grazie» 2.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Література — це зрештою, книжка, а не дикція, і виконувати її прилюдно так само чудно, як і читати без рояля музичні твори.Коли письменники посіли свої належні місця на підвищенні за столом, голова культкомісії місцевкому ВУАН відчинив чи відтулив вечірку, сказавши кілька зворушливих слів про літературу, її сучасні завдання й висловивши відповідну надію. Але Степан не зважав на те, що читано.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”