1. Процес створення машинного коду з вихідного коду, написаного на мові асемблера, шляхом перетворення мнемонічних інструкцій та символічних адрес у двійкові команди, зрозумілі процесору комп’ютера; компіляція асемблерного коду.
2. Рідко вживана назва для процесу складання, збирання окремих частин у єдине ціле (за аналогією з англійським “assembling”).