1. Філософський термін, що означає внутрішню, істинну сутність явища або предмета, те, що робить його саме цим предметом і відрізняє від інших; сутність.
2. У літературі та вживанні, близькому до архаїчного: жива істота, створіння, істота.
єство
Буква
Приклади:
Приклад 1:
Майно не пропаде, — зосереджено мовив Федір, проймаючися раптом аж надривним співчуттям до обох Безручків, а крізь нього й до самого себе, а особливо до тієї нібито чужої частки в собі, що виникла в ньому під час пропасниці у вічнозелених нетрях, коли над ним висіло, випалюючи нутрощі й мозок, подвоєне обличчя Василя, з якого зіркою на всі боки виростали, щомиті змінюючися, завдяки геометричному татуюванню, дедалі потворніші звірячі пики, за котрими він, завмираючи, стежив, як тепер за Безручком (бо в душі калатав кривавий згусток, що безпосередньо, хоч і не знати як, стосувався і його, Федорової долі, виповнюючи все єство ламким неспокоєм), і Федорові здалося, ніби не він, а крізь нього весь світ, що нагло крізь його зіниці отримав усепроникальну видющість, уважно стежить (оскільки від цього залежить остаточне і єдине призначення, яке ще надто полохає його), — як обережно вже цей обшарпаний, але наче справжніший, а, головне, остаточний Безручко, для якого покищо закінчилися наступні перевтілення, виймає з візка круглий аґреґат, стримуваний алюмінієвою покришкою на двох замках, подібних до баранячого шлунку, що його Федір з лікувальною метою купив на базарі в Лімі напередодні від’їзду до Европи. — Це не барабан.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”