жаліти

Приклад 1:
од­жа­ри­ли, що ні ляг­ти, ні сісти… Тоді йо­му уже ніко­му бу­ло й по­жаліти­ся; батько у вин­ниці в ка­зані скипів,-упав якось у ка­зан,- а ма­ти з хо­ле­ри вмер­ла… Ото, як одшк­ва-ри­ли йо­го, то вже він ніко­ли не бив­ся – тільки пус­тив­ся на хит­рощі. Усе ду­рить па­ни­ча та ви­ду­рює з рук уся­чи­ну… аж по­ки йо­го й за це не ви­би­ли!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Щоправда, сам я людина хоровита, ледве животію, мені жодних таких авантур не треба — але ж через те я й не беруся бути чиїмсь судцем в отаких-о справах… Я можу вас тільки жаліти, бо ви сами собі кару завдаєте. Оцей песимістичний настрій, оця апатія до всього, оце taedium vitae[20] — хіба ж то все маленька ще кара?..
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
Ганкевич доказував, що признаний судом злочинець є непремінно лихий чоловік, котрому не можна ні спочувати, ні помагати, котрого не слід жаліти. X. Б. проводив гуманні погляди на злочинця, звичайні в Росії ще з 40-вих років, і дивувавсь, як Ганкевич, будучи людиною університетського виховання, може таке говорити.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”