жал

Приклад 1:
“, потім то­го плес­ка­ла в до­лоні й штовх­ну­ла ка­бан­чи­ка но­гою; а як по­ба­чи­ла, що нічо­го з та­ки­ми не­на­же­ра­ми не вдієш ні кри­ком, ні бійкою,- во­на вис­мик­ну­ла з мітли дер­жал­но – і да­вай по­тя­га­ти “не­на­сит­ну про­жир” і вздовж, і впо­пе­рек,- аж по­ки не хрус­ну­ло дер­жал­но… “От, прок­ляті! ка­торжні!..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
От як i ста­рий Улас Забрьоха, та­ки сот­ник ко­но­топський, як по­мер… i що то жал­ку­ва­ло за ним ко­зацт­во! Та та­ки i усi лю­ди, i ста­ре, i ма­ле, усi пла­ка­ли.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Ки­нув йо­го аж геть, а сам за на­гай­ку, знай ко­ня па­ня, знай па­ня… Од­но те, що со­ром, а тут i та­кої дiв­ки жал­ко, та ще ж нi ївши, нi пив­ши! От вже наш Ула­со­вич i до­до­му з гар­бу­зом так i бi­жить, як бiг до дiв­ки, думй­ючи руш­ни­ки бра­ти.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”