дик

Приклад 1:
Та ще при­вез­ли яко­гось німецько­го во­за, дов­же­лез­но­го, що й у дворі не зміститься, та то­го во­за са­ми­ми кин­дя­ка­ми й вис­ла­ли, аж по люш­нях, по ко­ле­сах теліпається, на війя кин­дик ля­гав, а во­лам ро­ги, як те вільце, чер­во­ни­ми та бла­кит­ни­ми ши­ро­чен­ни­ми стрічка­ми вви­ли, вінки з ду­бо­во­го лис­ту та з зо­ло­тих гвоз-диків на шиї во­лам повіша­ли. То бу­ли пишні во­ли, що во­ла аж до землі зви­са­ють, а то – на­че вві сні тобі ввид­жується.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 2:
V Смутний i не­ве­се­лий, на­дув­шись, як той iн­дик пе­ред iн­дич­ка­ми, хваб­рої Ко­но­топської сот­нi пан сот­ник, Ми­ки­та Ула­со­вич Забрьоха, iде до ко­но­топсько­го став­ка. Хоч на ньому i чер­кес­ка си­ня з по­за­ки­ду­ва­ни­ми на­зад вильота­ми i та­тарським по­ясом пiд­пе­ре­за­на, i но­жик на лан­цюж­ку за нього заст­ром­ле­ний, i пи­ка вми­та, i бо­ро­да ви­го­ле­на, i на го­ло­вi шап­ка, та як йо­му бу­ли очi зас­па­нi i на­ду­тi, то й вид­но бу­ло, що вiн цi­лу нiч гу­ляв.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Надувсь наш пан Забрьоха, мов iн­дик, i став ши­ка­ти, щоб усi за­мор­ча­ли, i ка­же: “Цитьте ли­шень, мов­чiть! Па­не пи­са­рю!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”