Приклад 1:
Бряцаешь не вовся глупо. Для мене мило, что сердце есть то же, что пещь.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
— був мимовiльний укол неприязнi — а вiн, ич який, розiгнався живчиком, цьомнув у щiчку, мовби нiчого й не трапилося, мовби й не було цих пiвроку спустошливого ждання, ялового вигоряння оливи в черепку, i пояснень нiяких не належалося, за спиною, послушним пiнгвiном настовбурчивши черевце, манячив Марк, ну вже ж, не до пояснень, знайомтеся, панство, — як усе глупо й не до ладу, зiжмакано якось виходить, я просто змучилася, треба вiдпочити, вiдiспатися, та й за ним же тяжка дорога, потiм розберуся, потiм, — а “потiм”, уже на мiсцi, уже сам‑на‑сам, на напiврозпакованих валiзках, i з’явилася — вигулькнула мов зоддалеки, не зачепивши все ще оглушених, защемлено ниючих iнстинктiв, — ота думка, котру з мiсця йому простосердо й видала, принесла й поклала до нiг, як пес закинуту палицю, — знаєш, менi здається, ти вiдкритий до зла. Стенувся, як од ножа, дивним був той недобрий спах в очах, вже колись бачений нею ранiше, — на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з‑пiд горiшньої губи iклами, мов щось iнше на мить прорiзалося крiзь його обведенi безсонно запаленими бережками повiки, — був пiзнiй вечiр, i вони вперше вийшли пройтися, розглянутись по околицi, котра таємничо блимала кольоровими лiхтариками по дворах i городчиках, з прочинюваних дверей одноповерхових будиночкiв раз у раз вихоплювалися вибухи музики й смiху, бiлiли в ласкавiй коричневiй теменi, щезаючи в її глибину, перехожi футболки, мiстечко не спало, охоплене молодечим передчуванням свята: наближався щорiчний мистецький фестиваль, глянь, яка андерсенiвська хатка, який цiка‑вий шпиль!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Хотiв переконати, говорив, переконуючи, агiтацiйне: — Глупо. Ти хочеш ближче до маси, але цим ти тiльки одриваєшся вiд неї.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
