їй-бо

1. (заст.) Вигук, що виражає клятву, запевнення або підсилення сказаного; відповідає сучасним “чесно”, “справді”, “клянуся”.

2. (заст., у ролі частки) Вживається для емоційного підсилення висловлювання, надаючи йому відтінку запевнення або клятвеності.

Приклади:

Приклад 1:
їй-бо­гу, по­ки­ну!.. То й зос­та­неш­ся з отим осе­ледьком ро­ви лічи­ти, дар­ма, що він по-письмен­но­му ба­ла­кає… А Ку­лик гля­нув на кріпа­ка, по­хи­тав го­ло­вою і за­ле­пе­тав: – Аще, аще… єда… єгда… бо… соз­да мир… Са­та-наїл зазд­ри… Согріши Адам з ївою… не­хай царст­вує!..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
— I його грімкий голос вкупі з прилетівшою грюкотнею підняв на ноги заспаних козаків; вони флегматично підводились, підтягались, ліниво протирали очі і лаялись: — От нехристи, їй-бо, нехристи! Доброму козакові й виспатися не дадуть!..
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”

Приклад 3:
Їй-бо, вона! — Терешко аж зiрвався на ноги: не мiг висидiти.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”