глипнути

Приклад 1:
Самозрозуміла річ, цієї досить таки незвичної пов’язаности свого життя з хмарами, він, Сорока, ніколи не насмілився б жодній людині більш-менш переконливо витлумачити, адже якби він спробував поділитися цим досвідом навіть зі знайомими, які прихильно до нього ставилися, оскільки справжнього приятеля, після того, як Максим Синявський зник із його, Сороки, ще гімназійного обрію, він не мав, а Антона Семиренка, ще заки він, Сорока, виліз із ним самим вимурованої навколо себе, за тодішніх обставин, рятівної домовини, — сорок другого року розстріляли німці, — його, Сороку, узяли б за божевільного, байдуже що це ані трохи не пролило б світла на дійсний стан речей, бо й справді, навіть коли він, Сорока, сам із собою розмірковував на цю тему, він однак не бачив досить переконливої причини, чому якась мізерна хмарина, що на неї порядній людині й глипнути не закортить, отак собі, ні сіло, ні впало, оберталася поворотною віхою в його, Сороки, житті? Чи ця розумом непоясненна закономірність походила від того лише, що його, Сороки, існування починалося саме з хмарини, де, збігом випадкових обставин, про які просто не варто було ламати собі голови, тому що це не давало жодних наслідків, а факт і далі залишався фактом, для нього, Сороки, зосереджувалися найчутливіші й найістотніші нитки реального світу?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”