даром

Приклад 1:
Самозрозуміла річ, Тадзьо напевне відмовився б і від к’янті, нехай і ушляхетненого віскі, і від усієї спиртної благодаті, зрозумілої лише розмагніченому оковитою серцю, якби це запрошення припало на його суворо непитущі тижні, коли саме пекло не приневолило б його пригубити й краплі горілки чи вина, котрі на той дійсно невблаганно непитущий час набирали для Тадзя смаку наймерзеннішого неподобства, але тому, що збігом обставин, які визначували не лише Тадзьове існування, а й долю всього світу, хоча для цього вони й послуговувалися не якимись там визначними мужами, а чомусь виключно Тадзьом, Безручкове запрошення втрапило саме на той єдиний на весь місяць питущий проміжок у Тадзьовому житті (адже якраз на той єдиний тиждень на місяць доля вперто, поприте, що Тадзьо не менш затято боронився, наділяла його даром провидця, рятуючися від якого, — бо хто такий був Тадзьо, аби отак собі ні сіло, ні впало, ходити в пророках, остерігаючи людей від лих, від яких люди не бажали остерігатися? Та й хто коли слухав Кассандр?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Хтось чекав Чогось вiд мене, але я мовчала: Я вчилася науки розставань”, — от i збулося все до словечка: вчися, вчися тепер “науки розставань” — iз життям, iз собою, з даром своїм нещасливим, що його тепер уже навряд чи подужаєш пiдняти — якщо досi, вважай, нi разу не витиснула цю штангу на висоту повного ривка. Ай, мать його за лапу… Нi, хай би хто‑небудь усе ж пояснив: якого чорта було родитися на свiт жiнкою (та ще й в Українi!)
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
I якщо не живе в нас повсякчас любов, то, замiсть розширятись, дедалi вужчає тунель, кот‑рим захоплено женемось, i все тяжче стає протискатися, i вже не летимо, як видавалося попервах, а повземо надсадно, викашлюючи ошмаття власних легень i того, що колись називалося даром, та, Боже мiй, i було ж даром! — i сочимося на полотна, як розчавленi комашки, барвними плямами власної отрути, i давимося дохлими словами, що тхнуть гнилизною й лiкарняною карболкою, i починають з нами коїтися всякi прикрi речi, мелькають клiнiки й тюрми (це вже як кому пощастить!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”