ефес

1. Руків’я холодної зброї (шаблі, шпаги, меча тощо), що захищає кисть руки.

2. (заст., рідк.) Назва стародавнього міста в Іонії (Мала Азія), відомого храмом Артеміди — одним із семи чудес світу.

Приклади:

Приклад 1:
Польському війську теж було нічим платити, гетьман Любомирський клянчив гроші для війська в короля (хоч на ньому шабля — наділки смарагдами биті, ефес золотий, на шапці аспис і діаманти, нагрудник відсвічує золотом), той наказав швидше писати до збирачів податків, аби вони мерщій брали на військо, одначе народ зубожів і витиснути з нього гріш було важко, та й збирачі половину клали до власних кишень, тоді Любомирський звернувся до багатої шляхти й сам першим поліз до власного гаманця, війську заплатили. Отож Любомирський з військом рушив на Волинь.
— Франко Іван, “Мойсей”