віртуозність

Приклад 1:
І що з того, що його цураються не лише колеги, а й просто знайомі в переконанні, що він зруйнував собі життя несусвітенною скверною, якою нібито тільки й живилася його віртуозність, коли що більше він, Наумик, поринав у тінь, що вище навколо нього підносилися мури людської зневаги, осуду й врешті-решт забуття, то більше він звільнявся й випростовувався всередині від макрельного голосу тьми? Бо щойно тоді йому, Наумикові, всіма зневаженому, без приятелів, праці й даху над головою, вперше й почали вчуватися ті мелодії (тільки вже не для органу, а для сопілки, що її він сам змайстрував з очеретини), властиво, навіть не мелодії, а радше кусні світла (зрештою, може, вони й виламувалися з тих зернин звуку, на яких тримається світобудова?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”