віровчення

1. Система релігійних догматів, принципів і правил, що становить основу певної віри або релігійної течії; сукупність офіційних положень віри.

2. (переносне значення) Сукупність основних ідей, принципів або переконань у якійсь галузі знань, суспільно-політичній теорії тощо.

Приклади:

Приклад 1:
6 …тайна евхаристіи.— Причастя, одне з головних :«таїнств» християнського віровчення. 0 …с о тяжестьми Маммон ы…— Мамона — у сірійській міфології ідол, злий дух, який уособлює користолюбство й жадобу наживи.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Якщо Джіна (його ім’ям назване віровчення — джайнізм) особа історична, то жив він приблизно в VI—V ст. до н. е. Традиція запевняє, що Джіна у 28-річному віці залишив батьківський дім і 12 років був пустельником.
— Невідомий автор

Приклад 3:
В основі майже всіх відмінностей католицького віровчення та церковної органі- зації був доволі обєктивний фактор – жахлива безграмотність варвар- ського населення Західної Європи, яка не дозволяла їм належно утриму- вати православну догматику, а також безмежна властолюбність пап, оскільки, наприклад, текст сфальсифікованих псевдо-Ісидорівських до- кументів якраз і був покликаний підтримати ті претензії. Оскільки ж усі вищеназвані відмінності на IX ст.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”