Амбітний, -а, -е. Прикметник, що означає схильність до самолюбства, гордощів або честолюбства.
Ілюстрацією вживання слова може бути характеристика молодої людини, яка прагне життя та його насолод: “Він був молодий іще, амбітний, бажав життя і його радощів” (Фр., VII, 1951, 333).
Також слово використовується для опису особи, що має гонор, але в певній ситуації змінює поведінку: “І сам Карпо Цар, дарма, що був амбітний і гонористий, — раптом став благати Василя Івановича” (Ю. Янов., II, 1958, 267).