ген

1. Одиниця спадкової інформації, структурний і функціональний елемент спадковості, що являє собою ділянку молекули ДНК (у вірусах — іноді РНК) і містить інформацію про будову однієї білкової молекули або функціональної РНК, визначаючи тим самим формування окремої ознаки організму або бере участь у регуляції цього процесу.

2. У переносному значенні — походження, основа, першопричина явища або властивості.

Приклади:

Приклад 1:
Поплинемо з тобою ген на розтоки, під бистрії лотоки, зірвемо греблю рівну, утопим мельниківну! (Хапає Русалку за руку і швидко мчить з нею через озеро.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Аж генген усi зiб­ра­ли­ся круг став­ка та й див­ляться… А на вi­що див­ляться, так гай, гай! Та­ко­го при­ви­де­нiя нав­ряд чи є хто у на­шо­му се­лi са­мий ста­рий, щоб тя­мив, яке те­пе­реч­ка бу­де в Ко­но­то­пi… Та що ж там та­ке?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
), якраз би й загетьманувати над цiлою в’язницею, взявши вiдповiдальнiсть за дальший перебiг у нiй сякого‑не‑якого життя, роздаючи навсiбiч накази: туди, в отi дверi — зась, а оце смiття — зараз же на фiг по‑виносити, а ген той вiдсiк там‑он‑о — провiтрити, в ньому вiднинi музей буде, а це ще що за нiчвида тут вештається й слинить — ану пшла вон (злiпи собi, серце, голову, злiпи! ), — лотра (таки ж лотра!)
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”