1. У давньогрецькій міфології та середньовічній космології — найвища частина неба, сфера чистого вогню або світла, що вважалася місцем перебування богів, блаженних душ і джерелом вічного світла.
2. У поетичній мові — символ найвищої, недосяжної чи ідеальної висоти; висоти, що сягає небес.