вокзал

1. Будівля або комплекс будівель на залізничній станції, призначений для обслуговування пасажирів, де розташовані зали очікування, каси, квиткові автомати, службові приміщення, заклади торгівлі та харчування.

2. Будівля або комплекс будівель на станції морського чи річкового порту, автовокзалі, аеропорту, що виконує аналогічні функції для пасажирів відповідного виду транспорту (морський вокзал, автовокзал, аеровокзал).

3. Розмовна назва великої залізничної станції, де зупиняються пасажирські поїзди далекого та приміського сполучення.

Приклади:

Приклад 1:
Якось у липні, саме в той день, коли батько й пішли на залізничну станцію роздобувати вагон для евакуації експонатів музею, завили сирени, налетіли німецькі бомбардувальники — тоді було практично знищено вокзал і всі станційні будівлі. Після відбою я каменем стала у дворі на насипу, звідки було видно дорогу з вокзалу, — мені здавалося, що я вже ніколи не побачу батьків живими.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Не сколихнуло й поверхонь його — за винятком кількох принагідних речень у телевізійних новинах та однієї-двох заміток у бульварних листках на зразок «Никогда не ездите в Венецию, панове украинские позтьі!» («Базар-вокзал» за 8 квітня та «Киевские дела» за 10 квітня того ж таки року), сама лише львівська «Ідея XXI» відгукнулася на цю подію (антиподію?) ширшим коментарем, який за своєю цілком неприховуваною патетикою більше тяжіє до некролога.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
“): цiєї осенi вони вперше охляли, недвозначно посунулися долi, наводячи на гадку про перестояне сире тiсто, i взялись якимись вiдворо‑тними плямками, схожими на пiгментнi, а вершечки що‑далi, то бiльше нагадують потемнiлу шкiрку зморщеного персика, — той чоловiк був з тих, хто взагалi кепсько уявляє, що робити з жiночими грудьми, окрiм хiба як ущипнути крiзь одежу, але справа, звiсно, не в ньому, — це було гарне тiло, здорове, розумне й життєрадiсне, i, слiд вiддати йому належне, воно збiса довго трималось, тiльки з тим чоловiком зворохобилось одразу, але я прикрикнула на нього, грубо й нецеремонно, а воно противилось, скiмлило якимись хронiчними застудами, опухлими залозками й лихоманковими висипками, “ослаблення iмунiтету”, казали лiкарi, а я виборсувалася з по‑стелi, заклеювала висипки пластирем i, палена гарячкою, летiла на вокзал, поїзд, гримочучи по стиках рейок, мчав мене крiзь нiч у мiсто, звiдки мовчав той чоловiк, розгепавши на друзки свою дорогоцiнну машину, в нiч аварiї менi приснилося, начеб йому її вкрали, i вiршi, несвiдомi яви, але, своїм звичаєм, сновидно‑видющi, напливали, як у туманi крайобраз за вiкном: “Тодi ще мав упасти снiг. Ще осiнь пахла корвалолом, I авта, збившися з дорiг, По гаражах зiпали кволо”, — я досить довго чинила насильство над своїм тiлом, воно мусить на мене кривду, чи, по‑тутешньому, grudge, а тепер, заднiм числом, незгурт i можу для нього зробити, — хiба вимучувати щоранку безцiльними присiдан‑нями, пiсля яких обманом стужавiлi стегна ниють забутим солодким стогоном, та ще тупо, як на працю, волочити його вечорами до басейну, де мене вже знають: заповита в пiстрявий тюрбан негритянка‑дженiторша, що видає на входi ключi од lockers’iв, слiпучо спалахує навстрiч зубним блiцем: “You’re pretty faithful to that swimming, huh?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”