1. Представник давньогрецької філософської школи, що виникла в місті Елея (південна Італія) в VI–V ст. до н. е., до якої належали Парменід, Зенон Елейський та Мелісс Самоський; характерними рисами вчення елеатів були розмежування істинного буття (єдиного, незворушного та вічного) та недосконалого чуттєвого світу, а також розвиток діалектики як мистецтва доказу через логічні суперечності.
2. Послідовник або прихильник філософських ідей елейської школи.