атлас

Атлас — це систематизований збірник карт (географічних, історичних тощо), опублікований як альбом чи книга. Наприклад, матеріали для Діалектологічного атласу української мови збирали одночасно по всій Україні (“Нариси з діалектології…”, 1955, 212).

Також атласом називають сукупність таблиць, ілюстрацій, креслень і подібних матеріалів.

Інше значення — шовкова чи напівшовкова тканина з гладенькою та блискучою лицьовою стороною. У художніх творах описують, як “блискучий атлас переливався делікатними сутінками” (Н.-Лев., III, 1956, 244), на такій тканині вишивали (“гаптувала на білому атласі”, Кобр., 1954), а одяг із неї (“червоного атласу, аж горить”, Чорн., 1956) виглядав яскраво. У порівняннях ця тканина може асоціюватися з ніжністю відчуттів (“повітря атласом лоскотало щоки”, Коцюб., II, 1955).

Крім того, слово “атлас” може означати одяг, пошитий з цієї блискучої матерії, як у описі: “пухла така… у перснях, у атласах” (Вовчок, І, 1955).

Приклади:

Приклад 1:
83 …в одной десни ц Ѣ і всѣ Коперниковы міры в забаву носит лучше Атлас а.— Згідно з грецькими міфами, титан Атлас за наказом Зевса підтримував головою йебосхил. КНИЖЕЧКА, НАЗЫВАЕМАЯ SILENUS ALCIBIADIS, СИРЪЧЬ ИКОНА АЛКІВІАДСКАЯ Вперше надруковано у виданні 1894 р., с.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
I О дев’ятій з половиною Степан Радченко вертався з ран­кового купання на Дніпрі, а на річку йшов о сьомій і дві години лежав на піску під м’яким сонячним промінням, що поволі обернуло його тіло в брунатний атлас. Такий був припис невхильного, хоч і неписаного, розкладу його часу, що він виробив другого ж дня, як на новому помеш­канні оселився, і невідступне додержував, позначивши ним початок свого нового життя.Вперше позбувшись злиднів і гнітючого матеріального неспокою, хлопець був тим часом із свого побуту задово­лений, трохи засліплено почуваючи себе жвавим дерев­цем, що може на всякому ґрунті прищепитись.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”

Приклад 3:
Павлова, і Рошерівський «Mythologisches Lexikon», і атлас Мікенських розкопин, і таблиці з уламками посуду в трипільському УАН-івському збірнику, і портрет Ервіна Роде або Федора Вовка. В Ірці досить розвинене почуття умовности, щоб на свої запитання задовольнитися з тих двох відповідей і пояснень, які вона дістає від дяді Комахи, дарма що деякі з цих відповідей межують із знущанням.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”