виногроно

Приклад 1:
Невольнича муза ~278 і до високих скриків каменю і до м’яких спогадів інколи нагадує шурхіт клепсидри що ніби пересипає дрібні голоси у змаганні з нею узгоджуєш шелест сторінок і щемливих спогадів втішно коли це в пошуках незмарнованого часу горобці канва для кількох випадково кинутих журних флейт горлиці або для розпачливого тріску струни якогось птаха у високості вірю в білу смугу зойку наче від літака тільки подеколи шпак пробує сколотити узвичаєне тло барвистим ніби павине опахало фальцетом фальші ƲÍÊÀ той голос був нижчий від мого вікна зринув як у прозорих кулях що голубі і рожеві зрівнявшись зі мною нечутно лусли вивільнили повні незредуковані слова Тринадцять алогій 279~у райдужній плівці ще свіжого дихання з ніжним дотиком губної помади рідні але з несхопленим змістом хто вона що сьогодні надвечір виростила прудку лозу на глухій стіні з якої на вершку з лона квіту вийшло золотаве виногроно із соковитими модуляціями здушую горло прикусую язик бо сад її голосу заказаний навіть коли вона потворна з вбогою фривольною лексикою у напівп’яних вустах як не благословляти її мою хвилеву музу ÒÐÀÌÂÀ¯ спізнілі і надто поранні тлумляться по наших снах ніби сни то їх затаєні колії які починаються з дитячих вражінь коли трамваї перекликалися дзвінками і які зникали серед обнадійливих зупинок ілюзії протяжності короткий витяг шуму ніби скоба легато над щільними нотами бруківки І. Калинець. Невольнича муза ~280 з крещендо посередині окрадений гумовим галасом авт вриваються під зачинені повіки фрагменти скреготливих скрутів згладжені наріжні фронтони від порожніх ластів’ячих ґанків резонатори вогких брам і запорошені бренькливі вікна з таємною глибиною де за серпанком оманливі змиги вагонів через фразу вирвану з грому входжу у контекст життя дерева і скла пластику і заліза сплеск феєрверків із дужок на обпечені дахи і мертвотні зблиски на обличчя обдарованих у мову й очі живих а не привидів у короткім вихорі гуркоту знайомі і незнайомі недруги і приятелі можливо найдорожчі саме отут і саме в цей момент ÊÐÎÊÈ чисті мов скло міської опівночі жіночі кроки Тринадцять алогій 281~моторошною мужністю вони у гордім герці з ляком що пробує метроном ходи збити на скоромовку коли ти барилася я чатував на твої кроки чуйним полохливим звіром завітривши навіть пізні ратушеві дзиґарі з кожним вистуком каблука у сходовій клітці я здоймався духом і падав стрімголов у розпач коли хтось що був не тобою байдуже проминав наш поверх інколи я відчував себе у терпкому тілі персонажа з новели яку ти мені колись прочитала то він наслухав кроки на сходах які проминали його помешкання і зловісно вилунювали щораз вище і вище над головою а тоді зі жахом приголомшувала свідомість що вище нема ні поверху ні східців І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”