вимученість

1. Абстрактний іменник, що означає стан, який виникає внаслідок тривалого напруження, виснаження фічних або моральних сил; ознака того, що щось або хтось вимучений, стомлений, знесилений.

2. Ознака твору, дії, висловлювання тощо, які виконані без натхнення, легкості, з відчутним зусиллям і напругою; штучність, неприродність.

Приклади:

Відсутні