Приклад 1:
— якимось незбагненим робом існувала ще Ковжунова пам’ять, далеко всеохопніша й чіткіша, ніж та, що її колись мав Ковжун, дивуючи рідних, вчителів і товаришів місткістю своєї голови, чи, властиво, слонячими клітинами мозку, як про це висловлювався їхній гімназійний учитель латини й греки Тодосій Гак, котрому його старопарубоцьке господарство провадила сорока, яку йому під час контрольної роботи, коли Гак ходив між шкільними лавами, пильнуючи, аби учні не списували один в одного, гімназійні шибеники підкинули сороченям у кишеню і яка вряди-годи, замість Гака, нібито й корегувала учнівські завдання, викреслюючи первісно каліграфічно виведені «посередньо» й надписуючи згори нерозбірним пташиним розчерком «незадовільно», що їх роками пізніше так цупко зберігала пам’ять, — і ця пам’ять нагадувала, що хоча Ковжуна тепер і немає, проте серед навколишнього небуття лишилася порожнина, де він колись був і куди на бажання він може повернутися, започаткувавши поновне виникнення світу, тільки в ньому не прокидалося цього бажання, бож він уже становив собою якусь мікронну частку життєдайного, Божественного променя, і пощо йому було повертатися в немічну, далеку плоть якогось там Онуферка на Червоній горі, зсудомленого видіннями минулого й майбутнього, коли він, оскільки не стало ні минулого, ні майбутнього, а зайшло суцільне тепер, торкався самого Всевишнього, поза яким ні на що інше не лишалося місця? Та й хіба могло щось зрівнятися з блаженством бути часткою, нехай і наймікроскопічнішою, Божественного променя?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Днями приїхав А. Гак, що 72 доби добувався до Києва per pedes та всякими іншими засобами. У нього є число «Комуніста», де видрукована стаття з такими, між іншим, рядками: «…Оті зрадники, вороги народу Аркадій Любченко, А. Гак, О. Варрава, оті запроданці, гестапівці, яких рано чи пізно жде удар в спину партизанського ножа».
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”
