егоїстично

Приклад 1:
їй треба було поступитися, як вона в усьому поступалася ціле життя, не випадаючи з ролі Дорослішої (хоча чоловік був старший від неї на десять років), обачнішої, витривалішої (попри зовнішню хирлявість, адже в супружньому житті, якщо це не зустріч на одну лише ніч, одне завжди мусить поступатися, і вона, як сильніша, підсвідомо вребрала на себе цей не завжди легкий обов’язок), а вона нагло забаскаличилася, не схотівши (а все, імовірно, тому, що на мить унутрішньо стомившись, — а, може, це лише завинив надто низький тиск, який останнім часом не давав їй промитої води чи просто трохи зносилися нерви, — вона егоїстично захотіла побути слабою), і тому одразу ж у щілину поміж ними і вскочила та дещо тороплена теличка, яка надибала нарешті свою долю в особі її підтоптаного старого, що його вона, Бондаренчиха, випустила з рук, а тепер мусіла випустити і з серця, яке лускалося, пручаючися проти того, що однак не давалося направити, а тоді крізь нескінченний (кольби з живих, ятрущих лусочок) біль усередині, яким просякло все її єство, вона відчула, не тямлячи, що з нею коїться, бож біль не заникав, радість (дивну, ні на що не подібну: у грудях раптом заходили переливні, — кожний завбільшки з Вавилонську вежу, а може, й з усю світобудову — морквяні коркотяги-трелі, які й були нестримною, аж недозволенною радістю), котрої вона досі не звідувала (чи вона просто забула? алеж ні, не забула, такого дійсно в її житті не траплялося, хоча Провидіння, одним ударом забравши в неї батьків, потім, не відомо чому, оскільки по всій країні і далі гуляв серп, стинаючи голови, тримало над нею руку, і вона звідала виняткових розкошів: ані чоловіка не вбили, як іншим, ані дітей не вирвали, розкидавши по дитбудинках, ані саму не погнали на Колиму, Соловки, Магадан, як це ставалося поспіль у кожній родині, куди нові ощасливлювачі людства вдень і вночі, — особливо ж уночі, — занурювали криваву Людинотрощильню, від якої на всю Йосьчину багатонародну імперську трупарню стояв хрускіт поламаних хребтів і душ, ані спухла від штучного голоду, як уся її рідня по батьковій лінії), радість, наче її, Бондаренчиху (невже той підліток — це була вона?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”