1. Властивість мовних одиниць (звуків, слів, віршових рядків тощо) бути приємними для слуху, створювати гармонійне звучання; благозвучність.
2. У лінгвістиці та поетиці: якість мовлення, що характеризується збалансованим поєднанням звуків, відсутністю різких звукових зіткнень та загальною мелодійністю.