Приклад 1:
Повертівши в руках вирване жито, він скинув очима на другий бік межі; знову глянув на свою ниву, наче рівняв дві ниви між собою,- і промовив вголос: “Бач… на нашому полі жито краще, ніж у дядька Кабанця: моє таке густе та гонке, а в його – ледве од землі одлізло -низеньке, жовте, засмоктане…” Не вспів доказати останнього слова,-чує: недалеко, з-за жита, хтось співає… Він притаїв дух; насторошив уші, слуха… Голос тонкий, гнучкий, дзвінкий, так і розходився на всі боки: то розлягався в високім просторі; то слався по землі, по зелених житах; то замирав оддалеки на полях розлогих; то вливався в душу якимсь несвідомим щастям. Парубок стояв, як зачарований.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
Спершу тихо, протяжне виливалася пісня, й чутно у ній було тугу невимовну, плач гіркий-задавлений; далі голос все дужчав, міцнішав, розвертався на всі боки і, як зимні заводи вітру, розлягався журбою по пустельному полю… Тільки мені й пари – що очиці карі… – лунала пісня; а поле, мов ще дужче почорніло, аж насупилось… XXV Козак – не без щастя, дівка – не без долі Вернувся Чіпка додому та зараз кинувся по хазяй-р,ду – не заглянув і в хату. Мати тільки бачила, як він овечатам підкладав просяної соломи.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 3:
Оттак вона i довго сама собi розмовляла, яж поки у хатi зовсiм стало темно, що хоч око виколи… Аж ось на вулицi загавкали собаки, вона й каже: “Ану, котусю, вiдкрий свої очицi i посвiти, чи не вони се йдуть?” Кiт як розплющиться, як гляне своїми очима, так так як жар засяли, а Явдоха i бачить, що йде Микита Уласович Забрьоха, конотопський пан сотник, а за ним писар його, Прокiп Ригорович пан Пiстряк, i щось у руках i пiд плечем щось несуть; от вона зараз шатнулась, достала каганець, пiднесла до кота, тернула його проти шерстi, так iскри з нього i посипали, i вона засвiтила каганець, поставила на стiл, а сама полiзла пiд стiл чогось-то доставати.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”