балачка

1. Розмовний діалект української мови, що поширений на південному сході України (переважно в Донбасі та сусідніх регіонах), який сформувався внаслідок тривалого мовного контакту української з російською мовою та характеризується специфічними фонетичними, лексичними та граматичними особливостями (суржик).

2. Невелика, невимушена, дружня розмова; бесіда.

Приклади:

Приклад 1:
Ну, то до чого ж ціла ся балачка? Дов’язав останнього снопа і, не дивлячись на Мавку, пішов до хати.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Ти прийшов по волi. По волi ж i пiду, як тiльки схочу, нiхто нiчим мене тут не прив’яже! Чи я ж тебе коли в’язати хтiла? Ну, то до чого ж цiла ся балачка? Дов’язав останнього снопа i, не дивлячись на Мавку, пiшов до хати. сiла в борознi над стернею i похилилась у смутнiй задумi. Чого се ти, небого, зажурилась? Минає лiто, дядечку… Для тебе воно таки журба.
— Українка Леся, “Лісова пісня”