1. Властивість або стан узгодженого; відповідність, гармонійна сумісність частин, елементів, дій або поглядів.
2. У мовознавстві — вид синтаксичного зв’язку, при якому залежне слово приймає граматичні форми (рід, число, відмінок) головного слова.
3. У математиці, логіці — відсутність суперечностей у системі аксіом, тверджень або теорій; непротиріччя.