янович

Надсон Семен Янович (1826—1887) — російський поет. — Володимир Сосюра, “Сосюра Володимир. Третя Рота”

А мiй, знаєте, Iван Дем’янович учора обкушався яблуков i таке, знаєте, засоренiє желудка… — Ужасть! — зiдхнула Мар’я Петрiвна й порадила: — Вiзьмiть же, душенька, вiд доктора записку. — Невідомий автор, ” Mikola Khvil Ovii”

Тоді Янович із К. Підвисоцьким заснували окреме товарис- тво, піддалися під опіку москвофілів і почали грати в Золочеві – але ж після кількох місяців їх імпреза розбилася. Від 1 березня 1898 р. взяв театр у підприємство Лопатинський, та вже 8 липня т. р. через непорозуміння з референтом його звільнено, й “Бесіда” вела театр у власному заряді під управою Тита Ґембицького до квітня 1900 p., коли від виділу “Бесіди” приїхав до театру Микола Заяч- ківський, якому, нарешті, вдалося прочистити атмосферу в теат- рі та завести сякий-такий лад. — Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini”

А все ж у травні 1894 р. були: Андрій Стечинський, Кость Підвисоцький, Степан Янович, Олекса Концевич**, Михайло Ольшанський, Теодор Ольховий, Лопа- тинський, Спиридон Підвисоцький, Андрій Шеремета, Володимир Слобода, Амвросій Нижанківський, Іван Рубчак, Йосип Стадник, Ілля Дячок (суфлер), Теодор Вовчак, Лонґин Лігінович, а з жінок – Філомена Лопатинська, Марія Фіцнер, Омелія Підвисоцька, Марія Слободівна, Марія Чупівна, Клавдія Радкевичівна, Елеонора Сте- чинська, Ванда Яновичева, Юлія Здерківна (Миколаєнко), шістьох членів орхестри й капельник Франц Доліста…/ 113 ÍÀÐÈÑ ²ÑÒÎв¯ ÓÊÐ À¯ÍÑÜÊÎÃÎ ÒÅÀÒÐÓ Â Ã ÀËÈ×ÈͲ IX Ä-Ð ²ÂÀÍ ÃÐÈÍÅÂÅÖÜÊÈÉ ÍÀ ×Î˲ ÒÅÀÒÐÓ (1900–1901) Рік спроби. – Без успіхів. — Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini”

Íàðèñè XVI ÏÎÄDzÍÍÅ Теофіля Бачинська – Омелян Бачинський – Іван Гриневецький (senior) – Кость Підвисоцький – Владислав К. Плошев ський – Степан Янович – Андрій Мужик-Стечинський – Антонина Осиповичева – Василь Юрчак – Катерина Рубчакова – Инші – Живі, та вмерли для театру І тим, що згинули в зорі весняних літ, в свій час хрестів поставить ми не вміли – одна вечірня лиш витає їх могили, одна вечірня лиш їх чує заповіт Хочу кинути жмут спогадів на призабуті, а то й із землею зрів- няні могили людей, що скоротали свій вік на вірній посвятній служ- бі українському театральному мистецту. Бо акторська доля має свою траґічну рису. — Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini”