оклик

1. Слово, фраза або вигук, якими звертаються до когось, намагаються привернути чиюсь увагу або перервати чиюсь діяльність.

2. У літературознавстві та фольклористиці — традиційна поетична форма, звертання до природи, явищ, істот або уявних персонажів, що часто використовується в замовляннях, колядках, веснянках.

3. У військовій справі та вартовій службі — установлена фраза або пароль, яку вимовляє вартовий для виявлення особи, що наближається, з метою впізнання.

Приклади:

Приклад 1:
— несамовитий оклик. Андрій ледве встав, похитуючись, і — аж сам злякався з нудьгою, як мало в нього сили як мало лишилося сили, і як його воля слабне!
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”

Приклад 2:
І коли, пам’ятаю, вибухнув крізь «очко» грубий оклик «агеЬеп!», — я ще хвилинку не вірив, що лежу на долівці у в’язниці, але почав вірити, що з в’язниці вийду. 28/IV — 44 р. Продовжую.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”

Приклад 3:
Та заглушений ефір знову виносить Апостольське Слово над твоїми залізобетонними горами, не вогнем і мечем, не грекою чи іншою латинню — мовить Іван Павло II, а тою річчю, яку понехаєш у серці своїм, у домі нашім, на велелюдних Ладі і Марені 503~пощербичених торжищах: «Скільки мучеників пройшло і проходить Тобою попід Золоті Ворота, Вкраїно мого подиву!» Та чому ж по довгім важкім отупінні не здобутись і мені закляклим язиком на оклик: — Де ж ти, моє Золоте Слово? Підведись — і відчини дорогу!
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”