Словник Української Мови
Буква
1. (діал.) Дія за значенням дієслова віяти; відокремлення зерна від полови шляхом підкидання його на вітрі за допомогою лопати або решета.
2. (перен., заст.) Легкий, ніжний порив, подув (вітру, повітря).
3. (перен., рідк.) Розповсюдження, поширення (ідей, поглядів, настроїв).
Приклад 1:
Цей новий дух ніжніший за віяння зефірів, Лиш тільки він повіє — зразу новою, стає земля, Оновлюються часи, рух небес і життя. Давній час тікає, оновлений час настає.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
На київських обріях з’явився, спалахнувши блиском своєї вишуканої causerie, Ф.І.Шмідт, що був директором археологічного інституту в Царгороді, і приніс із собою згадки про Ая-Софія й віяння візантинізму. Іполіт Моргилевський вивчав Київську Софію, Сергій Гиляров збирав матеріяли для своєї дисертації про іконографію Богоматері.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”