Словник Української Мови
Буква
1. Пристрій для освіження повітря або роздування вогню, що складається з ручки та прикріпленого до неї розкладистого полотна з пера, тканини, паперу тощо.
2. Те саме, що віяльце — знаряддя для віювання зерна, що нагадує за формою велике сито.
3. Переносно: щось, що має форму напівкола, півкруга або розкривається подібно до віяла (наприклад, про хвіст павича, гілки дерева).
Приклад 1:
В зелену ложку листка бере калина дощ, мов юшку, і п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий, мов бризки сім’я, мов росу цілющу, відкривши ягід гроно полум’яне, як віяло червонопере гроно, аж рветься дощ, як втятий посторонок, і вітер звільнений вирує колом. До чорних уст припавши спрагло, мов палиця, у смерч скрутився й коле обличчя наші, наче розкіш нагла.
— Невідомий автор