Словник Української Мови
Буква
Вірьовка — застаріла назва мотузки, тонкого каната або шнура, виготовленого зі скручених рослинних волокон (конопель, луб’яних ниток тощо) або сизалю, що використовувалась для зв’язування, кріплення вантажів, у побуті та господарстві.
Вірьовка — у переносному значенні: те, що з’єднує, пов’язує між собою людей, явища або події (наприклад, духовна вірьовка, вірьовка традицій).
Приклад 1:
Руки йому вірьовками до ніг поскручувано; натушковано на його зверху кожухів, подушок,- так що як витягли його, то піт у три ручії ллє, а сам – мов рак печений… – Якби,- каже,- ще хоч з півгодини так пополежав, то задавився б! – Хто ж то такий?
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”