Словник Української Мови
Буква
1. Суб’єктивне переконання в істинності чи реальності чогось без потребу в логічних доказах або практичному підтвердженні; упевненість у комусь або чомусь.
2. Релігійне світосприйняття, що ґрунтується на визнанні високої сили (Бога, богів), а також сукупність релігійних доктрин певної конфесії; релігія, конфесія.
3. (заст.) Обіцянка, клятва або угода, підтверджені словом честі.
4. (заст.) Вірність, відданість, довіра.
Приклад 1:
На вчительок мені щастило — спочатку сестра поета Маршака Юдиф Яківна, потім Віра Вікторівна Розенштейн, дружина відомого диригента. Батьки брали мене з собою на літературні вечори, а іноді навіть і на наукові конференції, влаштовувані українською академічною діаспорою в Уфі.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Віра бачить бога і сама божественна; щоб її досягти, додержуй міри в пильнуваннях ‘i трудах і, набуваючи духовне, бережись, як би не згубити плотське, коли це плотське може тебе привести до кращого. Хіба розумно робить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не додержує міри?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
(<< back) 30 Віра — справа приватна. (<< back) 31 Смисл існування (франц.).
--- Тютюнник Григорій, "Вир"