вінець

1. Верхня частина голови, тім’я, маківка; також застаріле позначення верхівки гори або дерева.

2. Почесна нагорода у вигляді вінка з гілок, квітів або металу, яку одержують переможці змагань (наприклад, у Стародавній Греції); символ перемоги, слави або нагороди.

3. У переносному значенні — завершення, кульмінація, найвища точка розвитку чого-небудь (наприклад, життя, творчості).

4. Застаріла назва вінця, німба — символічного сяйва навколо голови святого на іконах та релігійних зображеннях.

5. У ботаніці — частина квітки, сукупність пелюсток; також застаріла назва віночка квітки.

Приклади вживання

Приклад 1:
Віддай сюди вінець перловий! Ні!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
— Ні, мені білі квітки так само пристали, як непорочний вінець грішній нареченій… І він вистромив троянду та й поставив у воду, а сам, сівши коло вікна і підперши голову руками, тупо задивився на вечірнє море і наче захолов у такім становищу. XXIII Покинувши ліжко, Лаговський сподівався знов зажити тим гарним і відрадісним життям коло своєї дорогої родини Шмідтів, яким він жив був у Туапсе досі.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
Цар природи, вінець її, більшає, отже, маліє. II Проминання — цілюще.
— Невідомий автор

Частина мови: іменник (однина) |