віла

1. (у міфології) Слов’янський міфічний дух, жіноча істота, що мешкає в лісах, горах, воді або повітрі; часто зображається як прекрасна дівчина з довгим волоссям, іноді з риб’ячим хвостом або крилами, може бути як доброю, так і злою.

2. (у фольклорі) Фантастична істота з народних казок та переказів, що володіє надприродними силами.

3. (переносне значення) Про красуню, чарівну та граціозну жінку або дівчину.

Приклади вживання

Приклад 1:
— Не далекі ваші гони, кості, як мечі, із шкіри віла-зє, — коби борше. — Та й я тото, синку, кажу, коби борше.
— Зеров Микола, “Камена”

Частина мови: іменник (однина) |