1. Родовий або знахідний відмінок однини від слова “візник” (особа, яка керує возом або займається перевезенням вантажів на возі).
2. Форма кличного відмінка однини від слова “візник”, що вживається при звертанні.
візника
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Найдавніші двоколісні колісниці, запряжені парою коней, були розраховані на одного воїна та візника, пізніші важкі чотириколісні, запряжені четвіркою коней,— на кількох воїнів, озброєних довгими списами, тризубцями. Колісниці були зброєю індійських аристократів.
— Невідомий автор
Приклад 2:
V Мовби на крилах полетів Антосьо додому, як розпустили уже на вакації; в дорозі і горілкою візника підпоював, і все; коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: — чого помалу їдеш? Як же йому й не гонити?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |