Словник Української Мови
Буква
1. Грекомовне населення Візантійської імперії (IV–XV ст.), що сформувалося на основі давньогрецького етнічного субстрату з включенням інших народів імперії та мало своєю основною релігією православне християнство.
2. У ширшому значенні — піддані Візантійської імперії незалежно від їхнього етнічного походження (наприклад, вірмени, сирійці, слов’яни).
3. У сучасній науковій термінології — носії середньовічної греко-християнської культури Сходу, що ідентифікували себе як «ромеї» (римляни).
Приклад 1:
Отож антична книга-сувій — нащадок староєгипетського папірусу, що ним користувалися в давнину також греки, римляни, копти, візантійці, арамеї та араби (у VIII ст. на зміну папірусу в Європу прийшов дешевий китайський папір).
— Невідомий автор
Приклад 2:
Греки та візантійці, що ототожнювали єгипетського бога мудрості й письма Тота з античним культом Гермеса, називали ці книги герметичними, тобто недоступними. Історичне значення староєгипетського письма полягає в тому, що воно стало родоначальником найдавнішого алфавіту в Африці та основою для створення семітських абеток, передусім фінікійської, з якої починається біографія сучасного алфавітного письма.
— Невідомий автор